Для меланхоліка буде трагедією те, що для сангвініка – цікавий випадок, а для флегматика – малозначний епізод. Типове уявлення про меланхоліка – сумний, боязкий і залякана людина. Але страх і схильність до депресій не характеризують темперамент. Потрапляючи в неприємні обставини, меланхоліки впадають в тугу частіше, ніж люди інших темпераментів, але при цьому вони володіють безцінними якостями, притаманними їм одним. Академік Павлов називав меланхоліків оранжерейними людьми. Існує версія походження типів темпераменту, по якій меланхоліки призначені для попередження інших людей про небезпеку: підвищена тривожність і чутливість змушують їх завжди бути напоготові. Класичний меланхолік – це інтелігент, який прагне до гармонії і порядку в усьому. Все витончене і вишукане в цьому світі створено меланхоліками.
Серед представників цього типу особистості найбільше талановитих музикантів, філософів, поетів і художників. Аристотель вважав, що геніями бувають виключно меланхоліки. Прекрасна риса – все, за що беруться меланхоліки, буває доведено до досконалого стану, навіть якщо на це потрібні роки наполегливої праці. Ідеальні творіння меланхоліків відрізняються від плодів творчості сангвініків або холериків ідеальною формою і виконанням. Меланхоліки завжди віддають перевагу якості.
Меланхоліки глибокі і вдумливі, дивляться на світ з тверезою розважливістю і тому не схильні до надмірного оптимізму та захоплення зовнішніми рисами – вони проникають у суть речей. Якщо енергія сангвініка витрачається на розмови, холерика – на імпульсивні вчинки, флегматика – на споглядання, то меланхоліки вміють планувати, думати і творити. При необхідності вони згодні багаторазово повторювати дію, поки не доб’ються бажаного результату. Як і будь-який інший тип особистості, меланхоліки не бувають поганими чи хорошими. Вони володіють певним набором особливостей, що дають напрямок його розвитку. Характер кожної людини формується під впливом виховання, оточення і умов життя.